Вона перечитала всі батьківські форуми. Перепробувала декілька дитячих садків. Перших 3 місяці графік відвідування садка нагадував танго: 1 тиждень ходимо і 2 хворіємо. Щоразу Сашко чіплявся за шию і благав не залишати. А педагоги безжалісно відтягували його від мами і говорили: “Хлопці не плачуть. Ти вже дорослий!”. Її тіло валилося з ніг. Щоночі вона засинала з слізьми на очах, а вранці продовжувала невтомнно шукати. Вона шукала місце гармонії, в якій очі Сашка знову будуть наповнені іскрами щастя.
– Монтессорі?, Що це таке?, – промайнули запитання гортаючи стрічку гугла.
– Та ні, це мабуть, не для нас, ми ж нормальні! Та побачена картинка щасливих дітей не виходила з голови. Тоді Катя наважилась подзвонити і домовитись про зустріч.
Переступивши поріг садка, з’явилось якесь дивне відчуття. Відчуття дому. Сашко міцно тримався за мої ноги. До нас підійшла директорка садка. Побачивши її, в голові промайнула думка “Людина на своєму місці”. Не знаю, як їй це вдалося, але вже за 2 хвилини вона з Сашком попрямувала мити руки, а я зайшла всередину.
Великі вікна, стелі під 4 метри, білі стіни, дитячі стільці, столи, полиці. І тиша. Ви тільки уявіть 15 діточок, і жодного крику, сліз, лише легкі посмішки на обличчі. Це середовище було схоже на дорослий світ, якому кожен займається своєю справою. Хтось з діточок сидів на килимку з картками, хтось будував вежі, мив посуд, переливав воду та ін.
Моє захоплення перервав дзвін розбитого кухля. Скло розлетілось по залу. Серце почало вистукувати голосно в скронях. Та за мить дівчина-педагог вже була біля мого Сашка.
– Ти не поранився?, З тобою все впорядку?, – запитувала вона ласкавим, врівноваженим голосом.
Сашко відчув провину, опустив голову і вже готовий був плакати. Та слова педагога в мить змінили ситуацію.
- Знаєш, у нас всі речі справжні, вони виготовлені з кераміки, скла і легко можуть розбитися. Не засмучуйся. Я покажу тобі, як все прибрати.
Вони підійшли до полиці, взяли віник та совок, і разом навели порядок.
- Ти не злякався?, – спиталась маленька дівчинка, яка разом з діточками підійшла до Сашка.
Сашко дивився на мене і не розумів, що відбувається.
Потім почалась презентація на колі і він пішов разом з діточками. А я вийшла подумати.
Побачене, било всі шаблони. Але, як Сашко потім пристосується до життя, коли тут всі конфлікти вирішують перемовинами, не має десятка різних гуртків та майстер-класів.
Через 40 хвилин я з острахом відчиняю двері і бачу сина, який сидить в колі в співає пісеньку “Ми з тобою друзі”. Він бачить мене і далі продовжує сидіти.
Що сталося?, – я не розумію, зазвичай він біг до мене, як тільки я приходила. Чекаю. Після презентації на колі, Сашко спокійно підходить до мене і говорить “Ти так швидко прийшла!”.
Дорогою додому, Сашко запитував, коли вже пройде день, бо він вже хоче до садка.
Тепер мій ранок починається з відчуттям спокою та щастя, які ховаються в словах:
- Мам, садок сьогодні працює?
Я довго шукала це відчуття гармонії, впевненості та щастя, і я його знайшла.
Альтернатива є, вмійте лише її знайти і відчути!
Історія написана Іриною Білик